Спалив ворожої техніки на мільярди доларів та ліквідував російського генерала

Боєць 14-го окремого полку безпілотних авіаційних комплексів Олександр Максимець із Ніжина отримав другий «Золотий Хрест» за зразкове виконання бойових завдань.

Першим нагороджував Валерій Залужний, другим – Олександр Сирський. На рахунку ніжинця – десятки одиниць ворожої техніки. Переважно Олександр полює за «жирними» цілями, як-от дорогі радіолокаційні системи чи рідкісні види важкого озброєння по типу небезпечних «Ураганів» чи «Піонів». Та найціннішим трофеєм бійця є російський генерал, прізвище якого Олександр не озвучує, а місця та обставин не виказує.

Олександр Максимець – колишній ультрас, спортсмен, націоналіст, учасник боїв на Майдані, з перших днів неоголошеної війни з росією став волонтером, їздив на фронт, воював, навчав молодь та резервістів, тобто війна і боротьба за Українську державу – це, можна сказати, його життя, стихія та сенс. Зараз Олександр воює в 14-му окремому полку безпілотних авіаційних комплексів – в підрозділі, який з експериментального розростається до Сил безпілотних систем ЗСУ. Полк складається з добровольців, кістяком яких є націоналісти формації «С14». Підрозділ довів свою ефективність на війні, знищивши однієї лише ворожої техніки на мільярди доларів. Зараз підрозділи полку проводять розвідувальні та ударні операції вздовж всієї лінії фронту на різних напрямках.

– Олександре, розкажи трохи про специфіку твоєї роботи.

– 14-й полк – це підрозділ, який у контактні бої не вступає, ми – мисливці за «жирними» цілями й технікою, дуже «жирними». 14 полк БпАК – перший в Україні такого типу підрозділ, сформований за задумом Валерія Залужного. Ми виросли з навчально-бойової групи, кістяком якої є націоналісти з організації «С14». Якщо відверто, то цю ідею можна було багато разів спустити в унітаз, але за рахунок колективної відповідальності ми витягли її на характері та організованості. Один із прикладів – підготовка в Польщі на розвідувальний комплекс, який надавали британці. У британців стояла одна умова: група, яка займає перше місце за показниками, забирає з собою три комплекси, за друге місце дають два комплекси, за третє місце – зламані під час навчання комплекси ремонтують і відправляють слідом за командою. У команді мало бути п’ятеро чоловік, а нас поїхало двоє. Тим не менше, ми вибороли перше місце, чому дуже здивувались британці. З цими трьома комплексами ми виїхали на Запорізький напрямок, де суттєво змінили ситуацію.

– Якщо не секрет, то про що йде мова?

– На одному з напрямків росіяни сховали в посадках «Піони» (далекобійні 203-міліметрові гармати, призначені для придушення тилів), які зривали наш наступ. Їх треба було знайти і накрити. Суто під нас виділили «хімарі» (американська реактивна артилерійська система M142 HIMARS, – Авт.), і за тиждень, в ніч на Івана Купала, ми їх вирахували, скоригували «хімарі» і знищили «Піони». Вони їх так сховали, що знайти було нелегко. Росіяни викопали під них цілі підземні тунелі, відтак, відстрілявшись в одному місці, «Піон» міг виїхати метрів за 70 в іншому, в наступній посадці. Переміщались вони між посадками, прикривались сітками, одним словом – все дуже грамотно в них було організовано.

Наш підрозділ розташувався в залишках Гуляйпільського лісництва. Ми обрали приміщення лісництва, бо звідти можна було більш-менш безпечно працювати, і там лишилися підвали, куди можна було в разі чого сховатись. До великої війни ми з друзями займались тим, що ловили браконьєрів у лісах, співпрацювали з лісовою охороною й непогано розбирались у лісовій темі. От якраз у тому ж таки лісництві нам пощастило знайти паспорти лісопосадок. Зрозумівши, як ростуть дерева, їх породи, ширину посадки, ми відкинули варіанти, де «Піон» через технічні причини просто не міг ховатись. За чотири дні моніторингу ми знайшли техніку. Спочатку знайшли одного. По ньому вдарив «Хаймарс». Штаб вимагав від нас постійну трансляцію. Я просто взяв камеру і провів по колу. В цей час побачив на точці монітора рух. Оперативні офіцери матюками вимагали повернути картинку, але я навів і побачив, як ще один «Піон» втікав через підземний замаскований перехід. В цю секунду ми їх і впіймали. Треба було швидко обрахувати координати і передати на командний пункт. Проблема в тому, що «Хаймарс» по рухомих цілях не стріляє, треба вести ціль, і тут потрібна неабияка майстерність. Тоді був поривчастий вітер, сідала батарея, але нам треба було знайти ще двох. Ми повернулись, зарядили батарею і повторно знайшли ці два «Піони». В результаті знищення трьох «Піонів» наші зуміли накопичитись і просунутись в районі Майорського, взяти це село. Мені та моєму куму, з яким ми були разом, Валерій Залужний за цю операцію дав першого «Золотого хреста».

– Як працюєте?

– Розвідка, знищення, удари на глибину, увесь спектр БПЛА.

– Навчитися важко?

– Якщо людина психічно здорова і має бажання, то за два місяці вона вже щось зробить, за пів року зможе робити роботу, а через рік з нею вже можна рахуватися, вона вже буде реальним бійцем, а через два роки – фахівцем.

– За такими ворог, мабуть, полює найбільше?

– Так. Ми – пріоритетна ціль. На нас неодноразово скидали КАБи (500-кілограмові керовані авіаційні бомби, – Авт.). Коли росіяни дізнаються, що на тому напрямку працюємо ми, то б’ють, не жаліючи нічого. Пригадую, як на Запорізькому напрямку по нас вісім КАБів випустили, неодноразово наводили «Іскандери». Щоб зрозуміти, наскільки ми – важлива ціль для ворога, поясню на прикладі: швидкість реагування «Іскандером» по наших позиціях – 30 хвилин. Мало за ким так полюють, більш пріоритетною ціллю для росіян є тільки екіпажі «Хаймарсів», ми – на другому місці після них.

– У Суджі також працює 14-тий полк?

– Були ми і там. Наш взвод не працював, але наш підрозділ там працює, це аеророзвідка. Я з аеророзвідки перевівся, хоча ми і були найкращою групою, але для мене проблема в тому, що я почуваюсь некомфортно, коли не можу вдарити по ворогу. От просто знаходжу і все, але більш нічого зробити не можу. Зараз я повернувся на ударні комплекси.

– Це якісь FPV–дрони?

– Не тільки. Все, що хочеш. Були і експериментальні, які давали нам союзники. Я не жалкую, що став пілотом, і перейшов з піхоти. Що я можу в піхоті? Ну 10, ну 30 ворогів покласти за рік, а тут їх можна гасити пачками, особовий склад і, що важливо, техніку. Навіть при тому, що я – посередній боєць, бо є спеціалісти набагато кращі, мої рахунки переходять за пів сотні одиниць бронетехніки. Був момент, коли ми знайшли і скорегували «Хімарі» на 26 одиниць техніки. Згадалась легенда про нежату ниву, пов’язану з нашим прекрасним Ніжином, коли кочівників заманили на достигле пшеничне поле і підпалили його. Так само було і в нас. Ми виявили колону біля кар’єру села Трудового, вона саме вивантажувалась в посадку. Ми її знайшли і запросили удар. Нам сказали, що є тільки дві ракети з «Хаймарса», і запропонували обрати пріоритетну ціль. А як можна обрати між бліндажем, вщент забитим боєкомплектом і танками, командною машиною чи реактивною артилерією? Це був кінець жовтня, трава вже висохла. Ми помітили, що вітер починає змінювати траєкторію і дути в бік посадки. Ми запросили удар однією ракетою в початок посадки, а іншу в – середину. Відтак зайнялась вся посадка, в результаті чого згоріло 26 одиниць їхньої техніки – танки, гармати, весь БК. За це ми нагороди, щоправда, не отримали, бо на той час наш командир не вмів робити доповіді.

– Другий «Золотий хрест» ти отримав нещодавно, але вже за підписом Олександра Сирського. За яку операцію?

– Це «Золотий хрест» із дубовою гілкою, як повторне нагородження. Вище тільки орден «За мужність», але зараз цей орден, на жаль, дають тільки посмертно. Цього разу спрацювала сукупність факторів. Ми добре попрацювали у Херсонській області, стримували та «гасили пожежу» на Харківщині, працювали на Сумщині. На Херсонщині, до речі, відпрацювали три місяці. Зараз це все ще свіже, і не можна деякі речі говорити, але я за свої слова відповідаю, і є люди, які були разом зі мною й можуть підтвердити, що ми знищили техніки на мільярди доларів.

– Яка твоя найдорожча ціль?

– Найдорожча? Називати імені не можу, але це генерал!

– Генерал?

– Так. Російський.

– Скоригував чи самостійно знищив?

– Працювала команда. Я брав участь у цьому. Самому можна працювати, але при всьому бажанні в тебе нічого не вийде.

– Генерала «Хаймарсами» накрили?

– Ні. Накрили ми! Засобами. Ударними. На цих засобах усі поставили хрест, але інших у нас тоді не було. Нам сказали, що це все, що є, але є генерал і його когорта. Це була складна операція. Треба знайти РЕБи і обійти їх. Це все приходить із досвідом. До речі, за цю операцію «Золотий хрест» також отримав мій побратим із Чернігова Михайло, позивний «Мішаня». Ми працювали разом, у нього також два «Золотих хрести». З Чернігова високими нагородами відзначений мій побратим Павло Юцевич, він як офіцер отримав два «Срібні хрести». З Чернігова ще має нагороду «Золотий хрест» Максим Метла та Богдан Гула з Ніжина.

– Зараз ти у короткостроковій відпустці, повертаєшся в полк на ударні засоби?

– Нам наразі дають нові засоби. Зараз і 14-й полк, і Сили безпілотних систем розширюються і можуть забирати усіх охочих.

– До речі, працював з українськими розробками?

– Вони є, але вони застарілі. На початок війни вони, можливо, були кращі. Бувають моменти, що за два місяці деякі речі вже можуть бути застарілими. Вороги ж не стоять на місці, вони розвиваються. Спочатку вони чому програвали? Бо в них все було лінійно. Вони дивувалися тому, що сержант ЗСУ може викликати удар артилерії, а в них солдат знайшов ціль, доповів сержанту і так далі. Все це було дуже довго, й у нас був час для маневрів. А зараз вони це все прибрали, максимально усунули бюрократію, ми ж навпаки її наплодили. Є купа оперативних офіцерів, які просто протирають штани. Були навіть випадки, коли знаходили ціль, а офіцери не дозволяли знищувати. Пригадую, стояло три САУ та заряджаючі автомобілі, і знищити їх під час цього процесу не було б проблемою. Росіяни думали, що за 40 кілометрів від лінії фронту їх ніхто не дістане. Та ми дістанемо! Було чим. Ми доповіли про ситуацію, а нам у відповідь: «Сьогодні ніхто нічого стріляти не буде. Сьогодні сидить неправильна людина. От завтра ми будемо лупити хоч по “буханці” “хімарями”, бо завтра правильна людина сидітиме». Тобто всі ці інтриги дуже заважають роботі. Багато оперативних офіцерів почали призначати на тилові посади своїх родичів і ці люди, що найбільше дивує, розповідають про те, що війна має бути до кордонів 91-го року, що ми маємо знищити москву, що війну припиняти не можна, що всі мають йти і сміливо помирати в окопах, але самих їх туди ніколи не заженеш, вони туди не підуть. Ось у такому дисонансі й доводиться воювати. Проте зараз треба робити все, щоб не повторилась зима 2022-го року. Це був жах. Це були найгірші дні мого життя, коли ти розумієш, що йде колона 800 одиниць техніки під Ніжин і вони прийшли знищити все, що ти любиш. Я тоді просив у Бога більше часу, щоб вбити якомога більше ворогів.

Як на мене, то в суспільстві склався дещо неправильний культ: багато хто говорить, що за Україну треба померти. А я хочу жити, хочу боротись за Україну, хочу вбивати за неї. Концепція БПЛА дозволяє ефективно знищувати ворогів з мінімальним ризиком. Технологічно вони також потужні, але ми перемагаємо винахідливістю, тактикою та цілеспрямованістю. В окопах я вже був, я вже проходив цю піхотну історію. Якщо буде потреба, то я туди повернусь, але якщо є можливість воювати на безпілотниках, то треба її використовувати.

Віталій Назаренко, фото з архіву Олександра Максимця